У статті автор аналізує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Genovese v. Malta» 2012 р. і «Ramadan v. Malta» 2016 р., які стосуються громадянства у контексті положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8) та заборони дискримінації (ст. 14), пов’язаної з наявністю чи відсутністю громадянства, особливими підставами його отримання або припинення. Важливо наголосити, що громадянство та основні способи його отримання чи припинення не є безпосередньо предметом регламентації Конвенції. Тому обидва рішення ЄСПЛ є важливим внеском у забезпечення прав людини у контексті громадянства. На думку автора, вони можуть стати ефективним інструментом та законною підставою для перегляду європейськими державами свого національного законодавства з громадянства з метою забезпечення і підсилення ідеї людиноцентризму у громадянстві.