У статті розглядаються основні принципи забезпечення взаємної узгодженості практики судів спеціалізованої юрисдикції та загальних судів, що функціонують у правовій системі України. З цією метою автор зосереджує здійснений у статті аналіз навколо доктрини касаційного перегляду та того значення, яке такий перегляд може мати для спрямування та навіть розвитку судової практики. На базі здійсненого історичного й аксіологічного аналізу функцій, які суди вищих судових інстанцій відіграють при здійсненні правосуддя, а також спираючись на порівняльний аналіз іноземного досвіду (як доктринального, так і сформованого в контексті розвитку судової практики), в статті обґрунтовано доводиться теза про те, що забезпечення єдності практики є першочерговим завданням Верховного Суду України.